ВАСИЛЬ

МИКОЛАЙОВИЧ

ДРАБИШИНЕЦЬ

Минають дні
Минають дні, вже скільки їх минуло
І кануло у темряві ночей,
І скільки нас тут на шляху зігнулось,
І скільки йшло без душ і без очей?
Не видячи ні світу, ані Бога,
Не відаючи зради чи біди,
Собі мостили трупами дороги,
Піддавши світ на глум, вогонь і дим.

Присвята | Поламані рами | Україна чи пустиня? | Ти, Сило Духа | Куди ми йдем? | Верба | Сон | Де сонце ходить спати? | Мінялись прапори | Колись я дуже сумував за вами | Рефам | Хрести й хрести | Відгуляла весна | Чого до серця лізе сум? | І впали зрубані гаї | Були в нас люди | Моя віра | Чи сумно, чи прикро | Чиї ми? | На самоті | Нам залишається так мало | Хтось має хобі | Надоїло життя | Гадаю | Великі люди в нас | Останнє слово | Наливала отрути | Людський шлях | Минають дні | Київська Русь | На грані честі | Ніч пішла | На всі вітри летять надії | Городили плоти | І мертвих, і живих | Життя було | Далеч сірих днів | До незалежності | На кораблі | Пташина доля | Жінка і мати | Багато в світі зла | Твоя бандура | Наламано кісток | Наша дорога | Обриваються надії