брате?
В який незнаний, квітучий Едем?
Скажи мені, що у дорогу брати?
Ми славу дурнів скрізь собі
Знайдем.
Куди ми йдем, скажи, в який
Сезам?
Які нас ваблять-кличуть виднокруги?
...В очах на вітрі тріпотить сльоза,
А світ глухий і сповнений
наруги.
Той — «золоту» шинель надяг,
А той — копається в смітті...
Немає місця для звитяг
Поміж злодіїв тут в житті.
Але «було колись»... Було
І загриміло — в нікуди...
На груди — каменем лягло,
Людські десь губляться
сліди.
Тут завше так, як не
в людей,
То час «не той», то ми — «не
ті»...
... Ми всі згубились
«між ідей»
В своїм злиденному житті.