Не порахуєш скрізь усіх могил.
Мете піском піщана буря, пестить,
В степу глухому розквіта ковил.
На наших трупах, на крові і костях
Уся планета, Північ, Захід, Схід.
Мене — не знають, я ж не маю злості,
Що десь в Росії мій згубився дід.
Не чув я діда і ніде не бачив,
А він — онуків не трима в руках.
Не тішиться душа моя й не плаче,
Що доля нам тут випала така.
Одним — вбивати, іншим — впасти
вбитим,
Ще іншим — вічний споглядати рух.
... Мені ж страждати, мучитись,
любити,
Ще від любові не цілком оглух.